3 х 4

Уявіть школу, де всі діти сидять в одному класі, слухають одного вчителя й отримують однакові завдання. На папері це рівність. Але частина дітей просто не розуміє мови, якою їм пояснюють світ.
Якщо ми не змінимо підхід, ми збережемо порядок, але не навчимо частину дітей.
Якщо змінимо, нам доведеться визнати, що однакова система не однаково працює для всіх.

Хто має змінитися: дитина, щоб вижити в однаковій системі, чи система, щоб однакові правила не залишали частину дітей позаду?

Мій друг та за сумісництвом режисер театру разом із своєю дружиною набирають групу для навчання театральній справі.

Якщо хотіли спробувати — рекомендую!
____
Внутрішній вибух, зовнішня свобода на новому курсі з акторської майстерності в Euphoria 💥

Що буде і чого точно не можна пропустити?
⭐️ вивчення акторської бази та прокачка наявних навичок
⭐️ тренажі, етюди, зачини, зрізи знань та виходи до глядача
⭐️ різні дисципліни та викладачі (каскадерство, кінотренажі, пластика, постановка голосу, робота з образами)
⭐️ походи в театр із професійними розборами
⭐️ вайбові репетиції і фінальний показ

Після проходження курсу є можливість потрапити у виставу 🎪

Старт навчання – 14 травня

Хочеш потрапити? пиши:
💬 http://ig.me/m/euphoriaschooll

Можливо, вам також цікаво буде, тому поділюсь.

Книга Томаса Саса Міф психічної хвороби це одна з найвідоміших критичних робіт про психіатрію.
Сас був психіатром, але не вважав себе противником психіатрії. Він виступав проти примусової психіатрії:
недобровільної госпіталізації, лікування без згоди людини й перетворення соціальної інакшості або життєвих конфліктів на медичні діагнози.

Книга українською мовою, але переклад машинний.
В коментарях, оригінал англійською мовою.

Нещодавно я знайшов цікаву книгу, але відклав її читати, бо вона про радикальне заперечення психіатрії — ну це я так із назви зрозумів.

Але сьогодні саме цей день, весна, я захворів і вирішив проглянути початок книги, швидко почитаю, познайомлюсь і знаєте, що я зустрів на початку книги? Ось таку цитату:

«Добрі наміри завжди будуть висуватися як виправдання для кожного привласнення влади. Навряд чи буде перебільшенням сказати, що Конституцію було створено саме для того, щоб захистити народ від небезпек добрих намірів».
Деніел Вебстер
___________
Це фраза з політичної промови проти надмірного посилення президентської влади у США.
Сенс у тому, що владу часто розширюють не словами ми хочемо вас контролювати, а словами ми хочемо вам добра.
Саме тому Вебстер і каже, що Конституція має захищати людей навіть від добрих намірів влади.

Ну і звісно — тепер читати значно цікавіше.

Подивіться, що знайшов

Із книги Карла Поппера "Логіка наукового відкриття"

"Якщо ми ігноруємо те, що думають або думали в минулому інші люди, то раціональна дискусія має закінчитися, хоча кожен з нас може продовжувати щасливо розмовляти сам із собою.

Деякі філософи зробили розмови з собою чеснотою; можливо, тому, що вони відчували, що немає нікого іншого, з ким варто було б розмовляти.

Я боюся, що практика філософування на цьому дещо піднесеному рівні може бути симптомом занепаду раціональної дискусії.

Безсумнівно, Бог розмовляє переважно з Собою, тому що Йому немає з ким варто було б розмовляти.

Але філософ повинен знати, що він не більш богоподібний, ніж будь яка інша людина".

Контекст: Поппер критикує філософію, яка замикається в собі й ігнорує чужі аргументи, традицію та критику. Для нього раціональність це не самотній монолог, а відкрита дискусія, де ідеї перевіряються через заперечення.

Філософія, яка вважає, що істину можна вивести з одного великого принципу майже без зовнішньої перевірки. Частково це можна побачити в абсолютному ідеалізмі Геґеля або в деяких формах метафізичних систем, де побудова виглядає завершеною ще до зіткнення з досвідом і критикою.

Виявляється, що окремі частини системи винагороди виникли приблизно 600–650 мільйонів років тому

Не вся система в сучасному вигляді, а її базова хімія: дофамін, рецептори до нього і здатність керувати поведінкою через винагороду.

Наприклад, дрозофіла це маленька плодова мушка, має у своєму мозку дофамінові нейрони, які допомагають пов’язувати запах із їжею:
якщо запах веде до цукру, муха вчиться летіти саме туди

Схожий принцип є у черв’яків Caenorhabditis elegans. У них дофамінові нейрони реагують на їжу і змінюють рух червʼяка.

Саме тому дофамін це не молекула щастя, а дуже старий механізм: знайти корисне, запам’ятати шлях і повторити дію.

До появи людського виду Homo sapiens залишалося приблизно 649 мільйонів років…

Раніше будь-яке відео рендерилось максимум — 1 годину.

Що ж там таке на 7 годин рендеру?

Soon...

Чи зустрічали ви людей, які не розмовляють у певних ситуаціях, наприклад у школі або під час стресу, коли здається, що говорити можна, але людина ніби завмирає і не може нічого сказати?

Виявляється існує такий стан — селективний мутизм — https://en.wikipedia.org/wiki/Selective_mutism і саме він може бути причиною не типового мовчання.

І це не просто сором’язливість і не впертість. Людина може нормально говорити вдома, з близькими або там, де їй безпечно, але в школі, серед незнайомих людей чи під тиском буквально втрачає можливість говорити.

Тобто проблема не в тому, що вона не знає слів або не хоче відповідати. Проблема в тому, що тривога блокує мовлення в конкретній соціальній ситуації.

Селективний мутизм зазвичай помічають у дитинстві, особливо в школі, бо саме там від дитини постійно очікують відповіді вголос.

Цікаву цитату прочитав у книзі "Причини війни" Джеффрі Блейн

"Війна створила державу, а держава створила війну"

Цей вислів належить Чарльзу Тіллі, американському історичному соціологу.

Його зміст у тому, що європейське державотворення ранньомодерного і модерного періоду відбувалось за ось таким логічним принципом:

династичні війни між монархами → потреба в постійній армії → регулярні податки → чиновницький апарат → переписи, облік і контроль території → централізована держава → ще більша здатність вести нові війни.

Як часто у вас виникає ситуація, коли перед оплатою на касі ви думаєте, що грошей може не вистачити, і через це заздалегідь відчуваєте сором або дискомфорт, а також з’являється бажання уникнути каси з касиром або взагалі не йти в магазин, навіть якщо фактично грошей може вистачити?

І чи потрібно соромитися, якщо грошей і в правду не вистачило?

Як гарно

— Довгий час я бачив, як наркотики заполоняють вулиці України, і хочу вас запитати, чи будемо ми взагалі думати про наших дітей?
— Саме тому закон про криміналізацію будь чого та строк від 30 років ув'язнення будь кому буде правильним з морального погляду — нам потрібно думати про дітей!
____________________________
Зараз ви прочитали цікавий та досить популярний риторичний прийом в Америці, який повсюдно використовувався політиками та іншими активістами у 20 столітті.
Він має назву https://en.wikipedia.org/wiki/Think_of_the_children

Працює він за такою логічною схемою:
1. Спершу береться тема, яка викликає сильну тривогу, наприклад наркотики, насильство, цензура, інтернет, сексуальність, освіта або безпека.

2. У центр обговорення ставиться не сама проблема, не факти, не статистика і не наслідки закону, а образ дитини як максимально вразливої істоти.

Після цього будь яка незгода з пропозицією починає виглядати не як раціональна критика, а як байдужість до дітей.

Тобто фокус зміщується. Ми вже не питаємо:
чи працюватиме цей закон? Чи не створить він більше шкоди? Чи не буде він несправедливим? Чи є докази, що саме така міра потрібна?
Натомість виникає емоційна пастка:
Якщо ти проти цього рішення, значить, ти не думаєш про дітей.

Переважно його використовують для морального тиску, цензури, посилення покарань, обмеження свобод або проштовхування політичних рішень, які важко захистити спокійною логікою.
Справжня сила цього аргументу в тому, що той хто буде незгодним відразу стає морально підозрілим ще до того, як той почне говорити.

В мистецтві дебатів цей прийом має назву апеляція до емоцій.

Ну і найцікавіше, що в американській культурі цей прийом досить давно висміяний та має образ мему. У Сімпсонах показали його через персонажку Гелен Лавджой, яка під час будь якої суспільної паніки вигукує:

Хтось подумав про дітей?

Це прям дуже цікаво та заспокійливо

upd Це головоломка

Аудіо версія відео: Амфетамін та війна

Чудова новина!

Ми з вами нещодавно допомагали нашим військовим збирати гроші на ремонт автівки

Олександр надіслав відео, автівку поремонтували і вона вже у хлопців.

Дякую вам всім за допомогу!

Яка краса

Задача зверху створена за типом задач для перевірки теорії розуму:
здатності моделювати психічні стани іншої людини і відокремлювати їх від власних інтерпретацій
Цей підхід був введений у науку дослідниками Девід Премак та Гай Вудрафф у 1978 році, а канонічною задачею такого типу є тест Саллі–Енн.

У цій ситуації Марина не просто шукає навушники, а інтерпретує дію Артема через вже сформоване переконання про нього.
розв’язок виглядає так:
1. Марина була переконана, що Артем насміхається з неї
2. Реальність показала, що Артем сказав правду

у цей момент виникає когнітивний дисонанс — її модель наміру іншої людини не співпадає з фактом.

перша реакція — коротке здивування або збентеження як сигнал помилки.
друга реакція — сором або незручність, бо помилка виявляється на її стороні, у неправильній інтерпретації наміру Артема.

Далі можливі різні варіанти реакцій, тому тут немає однієї правильної емоції.
І в цьому вся суть:
задача не про навушники, а про те, як люди будують і змінюють уявлення про наміри інших.

Цікаве складне питання із теорії розуму(Theory of Mind, ToM) — до вас:

Марина давно вважає, що Артем любить її підколювати. Артем знає про це. Одного дня Марина шукає навушники. Артем бачив, що вона сама зранку поклала їх у рюкзак, але забула про це.
Він каже їй:
- Подивись у рюкзаку.

Марина майже автоматично вирішує, що він знову з неї насміхається. Вона відкриває рюкзак і знаходить навушники.

Питання:
Яку емоцію Марина найімовірніше відчує в перший момент після того, як знайде навушники?

відповідь опублікую о 19:00

Почув дуже грубу думку:

Коли людина тупа і не розуміє, що їй кажуть, вона майже ніколи не визнає цього. Замість цього вона автоматично вирішує, що тупий — це ти.

І що цікаво, виявилось, що це не випадковість, а стандартний механізм, який описується через дві логічні і когнітивні хиби:
https://en.wikipedia.org/wiki/Dunning–Kruger_effectі https://en.wikipedia.org/wiki/Self-serving_bias.

Ефект Даннінга–Крюґера означає, що людина не здатна побачити власну некомпетентність, бо не має інструментів для її оцінки. Корисливе упередження означає, що психіка автоматично переносить провину назовні, щоб зберегти стабільну самооцінку.

Буквальна логіка:
немає інструменту зрозуміти → виникає дискомфорт → психіка захищається → “винен" співрозмовник.

На подумать:

Чи можеш ти уявити об’єкт, не використовуючи зір взагалі — навіть на рівні кольору?

Якщо ти не можеш уявити об’єкт без кольору — навіть без чорного чи білого — це не брак уяви, а наслідок того, що твій зір фактично засліплює тебе, жорстко прив’язуючи мислення до візуальних шаблонів.

https://journals.sagepub.com/doi/abs/10.1111/j.1467-9280.2006.01827.x показують, що бачення це не обов’язково про колір взагалі:
люди, які не мали зору, можуть формувати образи через звук і простір, і їхній мозок все одно обробляє це як зорову інформацію.

Тобто проблема не в тому, що неможливо уявити щось без кольору, а в тому, що ми звикли прив’язувати будь-яке уявлення до візуального досвіду.

Як сліпі люди уявляють собі реальність?
https://www.livescience.com/23709-blind-people-picture-reality.html
https://www.latimes.com/health/la-xpm-2012-nov-12-la-heb-blind-brain-sound-reading-20121109-story.html

Перед вами предмет, його фотографія і текстове визначення.

Що з цього є стільцем насправді?


"Один і три стільці" Джозефа Кошута
Це знакова робота концептуального мистецтва 1965 року, в якій стілець показано як предмет, як зображення і як текст, щоб поставити питання:
що з цього є стільцем насправді?

Цікавинка:

Ейблізм

Це https://www.accessliving.org/newsroom/blog/ableism-101/#:~:text=Ableismisthediscriminationandsocialprejudice,adisabilityliketheyareachild, упереджене ставлення та соціальні бар'єри, спрямовані проти людей з інвалідністю, розладами або нейровідмінністю, засновані на переконанні, що типові здібності, типова поведінка, типове мислення і типове функціонування є вищими, правильнішими та бажанішими.

По суті, ейблізм корениться в припущенні, що люди, які відрізняються фізично, психічно, когнітивно або сенсорно, потребують "виправлення", їх починають визначати не як повноцінних людей, а через їхній стан, діагноз, розлад чи особливість розвитку.

Як і расизм чи сексизм, ейблізм класифікує цілі групи людей як "менш гідні", "менш зручні", "менш повноцінні" і включає шкідливі стереотипи, помилкові уявлення та грубі узагальнення, наприклад:
Людину з фізичною інвалідністю автоматично сприймають як менш самостійну, менш компетентну або таку, що обов’язково потребує жалю.

Людину з аутизмом вважають просто дивною або холодною.

Людину з РДУГ ледачою і безвідповідальною

Людину з депресією слабкою

І що найцікавіше проблема дуже часто не в людині, а в середовищі, яке визнає нормою лише один "правильний" спосіб існування, а все інше сприймає як відхилення.

Наскільки ти справжній?

Кожен з нас відчуває, що я це я, а не хтось інший. Це відчуття є верифікацією справжності та унікальності нашого досвіду, але... якщо уявити, що ми з вами змогли створити систему, всередині якої виникають істоти з таким самим відчуттям "я", і вони не знають, що вони симуляція.

І ось ці істоти дійшли рівня де самі вже створюють симуляції з істотами в яких також виникає таке ж саме відчуття "я".

Виникає питання:

Яка межа між реальністю та симуляцією?

Фінал 8 сезону Футорама — All the Way Down